Роль держави в розвитку туристичного бізнесу в умовах ринкової трансформації

Зайцева М.Н., канд.екон.наук,
ст. викладач кафедри туристчного бізнесу ХДАК
Роль держави в розвитку туристичного бізнесу в умовах ринкової трансформації

Проблематика дослідження економічної ролі держави, у тому числі в туристичної сфері, на різних етапах розвитку економіки не завжди пригортала увагу вчених. Як відомо, класична модель ринкової економіки взагалі не предбачає прямого державного втручання в економічний розвиток, залишаючи державі методи побічного впливу, головним чином, через встановлення формальних норм і правил здійснення господарської діяльності. Але починаючи з Великої депресії 1929-1933рр., завдяки теорії Дж.Кейнса, держава стає активним економічним субєктом, показником чого є частка ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет. Історічний досвід показує, що вплив держави на розвиток економіки має явно виражену циклічність: періоди посилення державного втручання змінюються періодами його послаблення, або лібералізації.
Розвиток туризму впливає на національну економіку країни й окремих її регіонів. Він може бути короткочасним і тривалим. При короткочасному впливі за допомогою перерозподілу частини доходів населення в туристичний сектор зростає попит на послуги відповідних сегментів ринку. Це дає підставу розглядати розвиток туризму як інструмент перерозподілу видаткової частини бюджетів домогосподарств. Довгостроковий вплив туризму створює ширший мультиплікативний ефект, що виявляється в розвитку сполучених галузей: будівництва, промисловості, сільського господарства, народних промислів і т. д. У наслідок цього збільшується зайнятість населення, зростають його доходи.
Але криза останніх років показала також, що ризики виникнення криз не тільки у ринкових механізмах державного регулювання економіки, включаючи регулювання туристичного ринку. На інституційну природу останньої фінансової кризи, обумовленому низькою якістю та неефективністю саме державних інстітутів( як у цілому, так і окремих гілок влади, включаючи, монетарну) вказує значна кількість дослідників[1-4]. У країнах ринкової трансформаціі особливо відзначається значення високоефективної судової влади.
Постановка завдання. Тривалий час вважалось, що звязок економічних та політичних інститутів вичерпується тезою ”ринкова економіка вимагає політичної демократії та є неможливою поза останньою”. Але реальний досвід як ринкової трансформації, так і інших типів сучасної економічної еволюції спотворює цей спрошений та певною мірою вульгаризований підхід.З одного боку, запровадження демократичних інститутів може супроводжуватись і нерідко супроводжується зниженням темпів економічного зростання та падінням життевого рівня людей, а з іншого боку, авторитарні політичні режими можуть створити необхідні умови для економічного зростання рівня бідності в країні, а це має відображення у туристичної сфері.
Ринкова трансформація має ту особливість, що вона відбувається в умовах відходу від авторитарної моделі політичного устрою та демократизації суспільно-економічного життя. При цьому практично у всіх країнах, що здійснюють ринкові перетворення, економічні реформи спочатку приводять до падіння життевого рівня та зростання бідності і соціально-економічної нерівності. Це, у свою чергу, здатне привести до відторгнення демократії, яку населення може почати сприймати як джерело погіршення їхнього соціально-економічного становища, і тим самим законсервувати ситуацію незавершенності ринкових перетворень з одночасною консервацією незрілої політичної системи з нерозвиненими демократичними інститутами, включаючи інститути громадянського суспільства. Ця інституційна пастка спрацювала в Україні.
Отже, досліджуючи роль держави у розвитку туристичного ринку в умовах ринкової трансформації, неможливо обмежитись розкриттям суто економічної діяльності держави, а треба брати до уваги незавершеність становлення самого іституту держави, оскільки ця незаввершеність та незрілість політичних інститутів суттєво (головним чином негативно) впливає і на розвиток туристичного ринку.
Важливість розвитку туризму для національної і регіональної економіки визначає його державне регулювання. Законодавча основа державного регулювання туристичної діяльності в Україні складається з Закону України "Про туризм", прийнятих відповідно до нього державних законів і нормативно-правових актів України.
Держава, визнаючи туристичну діяльність як одну з пріоритетних галузей національної економіки, здійснює її регулювання відповідно до таких принципів:
- сприяти туристичній діяльності і створювати сприятливі умови для її розвитку;
- визначати і підтримувати пріоритетні напрями туристичної діяльності;
- формувати уявлення про Україну як про країну, сприятливу для туризму;
- здійснювати підтримку і захист українських туристів, туроператорів, турагентів і їх об'єднань.
Наше завдання в цьому плані полягає у систематизації поглядів щодо механізмів державного впливу на розвиток туристичного ринку та його ефективності як в розвинених економіках, так і в економіках, що розвиваються. При цьому слід, перш за все , враховувати результати досліджень інституційної економічної теорії, а саме такого її напряму, як конституційна політекономія, засади якої були розроблені Дж. Бюкененом та розвинуті його послідовниками. Це випливає з того, що одним з головних напрямів впливу держави на інституційну динаміку турисничного ринку є нормотворення, тобто розроботка та прийняття законодавчими органами нормативно-правової бази, а також сприяння розвитку довіри до підприємств туристичного ринку, підірваної останьою кризою.
Одна з основних цілей державного регулювання туристичної діяльності - забезпечити права громадян на відпочинок, свободу пересування та інші права при здійсненні подорожей.
Необхідність координації підприємницької діяльності, представлення і захист загальних майнових інтересів спонукає туроператорів і турагентів створювати об'єднання, що не суперечать законодавству.
Держава сприяє розвитку туристичної діяльності: допомагає готувати кадри, організовувати наукові дослідження в сфері туристичної індустрії, забезпечує картографічною продукцією тощо. За підтримкою держави українські туристи, туроператори, турагенти та їхні об'єднання беруть участь у міжнародних туристичних програмах.
Відповідно до законодавства, з метою просування туристичного продукту на світовому ринку орган виконавчої влади в сфері туризму створює представництва за межами України. Правовою основою міжнародного співробітництва в сфері туризму служують міжнародні договори України.
Іншою важливою метою державного регулювання є охорона навколишньої природного середовища. Підприємництво в сфері туризму пов'язане з використанням природних рекреаційних туристичних ресурсів у вигляді лікувально-оздоровчих місцевостей, земель, лісів, водних ресурсів, природних заповідників, національних парків, курортів і т. д. Оскільки природні ресурси, як це встановлено законодавством, знаходяться в державній власності, то в умовах змішаної ринкової економіки їх використання в сфері туризму ґрунтується на орендних відносинах.
Охорона навколишнього природного середовища повинна здійснюватися таким чином, щоб у ході туристичної діяльності створювались умови для виховання культури, утворення й оздоровлення туристів.
Держава ставить за мету, розвиток туристичної індустрії, щоб забезпечити потреби громадян при здійсненні подорожей. Одночасне формування туристичної індустрії повинне бути орієнтоване на створення нових робочих місць, збільшення доходів держави і українських громадян, збереження об'єктів туристичного показу, раціональне використання природної, історичної, культурної спадщини, зміцнення міжнародних контактів.
Методологія. Інституційні аспекти цих проблем розроблені поки що недостатньо. Це повязано з тим, що саме розуміння змісту інституційної ролі держави на туристичному ринку перебуває досі в стані осмислення. Між тим, зясування цього питання дозволяє комплексно розкрити вплив формальних іститутів на розвиток туристичного ринку. Визнаючи, що регулювання туристичного ринку здійснюється, перш за все, за допомогою формальних норм, тобто правил, встановлених державою, не можна обмежетись цим аналізом, оскільки по-перше, далі треба аналізувати якість цих норм, а по-друге розкривати механізм державного контролю за їх дотриманням, включаючи санкції за їх порушення. Якщо обмежитись тільки розкриттям змісту відповідних правил, то це в кращому випадку, дозволить намалювати лише нормативне, ідеальне бачення туристичного ринку розробникам цих правил. Аналіз якості норм та механізму їх застосування також не може вважатись завершеним, з огляду на існування неформальних інститутів . Інакше кажучи, комплексний аналіз формальних інститутів є необхідною, а розкриття їх взаємодії з неформальними інститутами — достатньою умовою незалежного аналізу інстаційного середовища туристичного ринку.
Взаємини держави і ринку туристичних послуг можна умовно розділити на відносини з приводу:
-стимулювання підприємництва в сфері туризму;
- охорони навколишнього середовища, в тому числі природних рекреаційних туристичних ресурсів;
- охорони життя, здоров'я, захисту прав та інтересів споживачів туристичних послуг.
Створення сприятливих умов для інвестицій у туристичну індустрію, надання пільгових кредитів, установлення податкових і митних пільг туроператорам і турагентам, що займаються туристичною діяльністю на території України, приваблюючи іноземних громадян у цю сферу, скорочення податків і зборів або звільнення від них на початковій стадії створюваних разом із закордонними інвесторами компаній і фірм, допомога цільовими бюджетними субсидіями - це ті заходи, що повинні бути узгоджені з обов'язковими умовами по створенню додаткових робочих місць і залученню місцевої робочої сили й інших ресурсів, що сприяють активізації економіки.
Таким чином. Саме методологія інститаційного аналізу є найбільш прийнятною для дослідження ролі держави у розвитку туристичного бізнесу в умовах ринкової трансформації.
Результат дослідження. Характеризуючи роль держави на туристичному ринку, неможливо обійти питання, щодо ролі держави в економічній системі взагалі, оскільки, правильне розуміння загальних засад взаємозвязку держави і ринку дозволяє краще розуміти особливостійого реалізації на туристичному ринку. До цього часу у науковій літературі панує підхід, що ринковий механізм не передбачає державного втручання, а саме це втручання виникає як реакція на “провали” ринку з метою нейтралізувати їхні ненативні наслідки. За такого підходу дуже важно теоретично пояснити наступні “ провали” держави, які супроводжують ринкову економіку розвинених країн навіть, в умовах існування розгалуженої системи державного регулювання.
Це можна віднести саме і до туристичного ринку, який був уражений останньою світовою кризою за умов існування такої розгалуженої системи. І хоча значний масив сучасної наукової літератури присвячений виведенню держави з-під критики за розгортання цієї кризи на піставі того, що криза, розгорнулась внаслідок дерегуляції і провина на неї цілком лежить на ринку, а не на державі, це не знімає з порядку денного зясування того, що “провали” держави, дійсно існуюсь, а головне, залишає без адекватної відповіді питання, а що тепер треба робити, коли “ провали” ринку наклались на “ провали” держави. Само собою напрошується питання про пошук “ третьої сили” яка б мала здатність виправляти ці провали.
Розглядаючи можливості теорії суспільного вибору для вирішення проблем, що виникаюсь при дослідженнні “ провалів” держави, зазначимо, що пошуки шляхів подолання її недосконалостей призвели до появи теорії змови, базою для виникнення якої стала теорія еліт. Ця теорія у сьогоднішніх умовах є широко розповсюдженою, хоча і вона не позбавлена серйозних вад. Показово, що одним з її розробникіа був відомий вчений В. Парето, який залишив слід не тільки в економічній теорії, але й в соціології. Раціональний момент в терії еліт полягає, в тому, що вона враховує реальну можливість відокремлення діяльності політичних еліт від потреб суспільства, що, у свою чергу, несе ризики відриву діяльності держави від суспільних потреб та її переродження в механізм збагачення еліт за рахунок усього суспільства і прагнення еліт до консервації такого стану на невизначений срок.
З цих же позицій слід оцінювати і конспірологічній теорії( теорії змов). Як відомо, їх суть полягає у трактуванні суспільно значущих подій як результату змови певних соціальних груп, що має на меті корисні мотиви. Попри зовнішню привабливість, яка грунтується на простому поясненні складних соціально-економічних явищ, ця теорія, страждає на дуже знаxну ваду — її висновки майже неможливо верифікувати методами сучасного аналізу, і практично вона цілком будується на припущеннях. Між тим, само по собі якесь суспільне явище — чи має воно місце в економіці, політиці або в іншій сфері суспільного життя - є результатом складної взаємодії багатьох учасників і характеризується складним поєднанням закономірних та випадкових моментів.
Прикладом може бути світова криза останніх років як для світових ринків, так і для національної економіки. Вищезазначені теорії мають певну користь при дослідженні впливу держави на туристичний ринок, але при цьому слід враховувати (багато інших моментів та чинників, які справляють не менший вплив на динаміку туристичного ринку, а ніж змови та діяльність державної бюрократії. Серед них важку роль відіграє механізм комплектарності інститутів. Під комплементарністю зазвичай розуміють ситуацію, коли інститути створюють правила та стимули для поведінки, які не суперечать одне іншому, а доповнюють одне другого. Забеспечення інститутаційної комплементарності в процесі розвитку інстутаційного середовища туристичного ринку має включно велике значення. При цьому комплементарність має реалізовуватись за кількома напрямами:
-збалансований розвиток інститаційно- організаційної структури туристичного ринку, його нормативно-правового регулювання, неформальних правил поведінки учасників та належній рівень фінансового мислення економічних субєктів;
-взаємно відповідністьта узгодженість законодавчого процесу, державного контролю за дотриманням правил та норм здійснення діяльності на туристичному ринку та адекватність і незворотність застосування санкцій за порушення цих норма;
-висока ефективність діяльності державної бюрократії та мінімізація корупційних ризиків;
-правильний розподіл регуляторних функційстосовно туристичного ринкуміж різними державними органами;
-оптимальне поєднання національних та наднаціональних регуляторних механізмів.
Зазвичай досдлідники обмежують свою наукову активність розглядом якого одного з цих напрямів або навіть його окремих складових. Між тим місія держави на туристичному ринку полягає саме в забеспеченні його розвитку відповідно до його функційв інтересах усього суспільства, а це можливо лише у випадку одночасного підтримання взаємоузгодженого розвитку усієї інституційної системи туристичного ринку. Безумовно, інституційне середовище туристичного ринку, як і будь-яка інша інституційна система, має властивість забезпечити взаємозаміщення інститутів, на що звертають увагу автори в останніх дослідженнях інституційної динаміки туристичного сектору економіки.
Крім того, функції, повязані із загальним регулюванням і наглядом за туристичним ринком, і саме тому загальносвітовою тенденцією останніх десятеріч є розширення прав саморегулівних організацій, у тому числі шляхом передачі їм від держави окремих регуляторних повноважень.
Специфіка послуг туризму відбивається і на процесі їхнього ціноутворення. Для них характерна висока еластичність цін у різних сегментах туристичного ринку, що залежить від співвідношення попиту та пропозиції. Нематеріальна природа, незбереженість послуг зумовлюють особливості ринкового ризику, пов'язаного з утворенням нереалізованих запасів туристичного призначення, а також імовірність того, що ціна на ці товари й послуги може бути збита конкурентами. Виникає небезпека "цінових війн" у різних секторах індустрії туризму, що загострюється сезонною диференціацією цін, їхньою залежністю від цін і тарифів на товари й послуги сумісних галузей. Державне регулювання повинне враховувати цю специфіку при здійсненні перегляду цін і тарифів на послуги галузей із природною монополією.
Найважливішим засобом державного контролю над підприємництвом у сфері туризму є ліцензування цієї діяльності, стандартизація в туристичній індустрії, сертифікація туристичного продукту. Це необхідно для захисту прав та інтересів туристів.
Державне регулювання повинне будуватися так, щоб споживач був у центрі уваги, тільки тоді буде реалізоване його право на приступність послуг, право на відпочинок, на волю пересування. Зусилля держави повинні бути спрямовані не тільки на обмеження монополії в сфері пропозиції туристичних послуг, а й на підвищення соціальної відповідальності підприємництва.
Концептуальні завдання державного регулювання туристичного бізнесу на сучасному етапі розвитку економіки полягають у:
- розробленні національної концепції туризму, в якій повинен бути встановлений рівний пріоритет внутрішнього туризму і послуг іноземним туристам; на внутрішньому ринку перевага повинна віддаватися масовим видам туризму для українських громадян, доступних широким прошаркам населення; при обґрунтуванні регіональної політики доцільно стимулювати активізацію пропозиції послуг культурного й історичного туризму;
- сприянні розвитку туризму, що забезпечує відтворення та охорону природних і культурних ресурсів країни;
- створенні умов для формування адресного туризму соціа-льнонезахищених верств населення;
- створенні можливостей для погодженого розвитку всіх численних елементів сектора туризму;
- оптимальному поєднанні політичних, економічних, екологічних і соціальних вигод від туризму і розподілу їх усередині суспільства, зводячи при цьому до мінімуму проблеми, пов'язані з туризмом;
- формуванні на національному рівні необхідних координу-вальних структур у сфері вивчення ринку; оцінюванні можливостей розміщення, вибору типів і ступеня розвитку визначних об'єктів, послуг і інфраструктури в туристичному секторі;
- досягненні інвестиційної привабливості туризму; забезпеченні орієнтирів для постійного контролю за ходом і напрямами розвитку туризму. .
Іншим актуальним прикладом можливостей взаємозаміщення може бути багатоваріантність державних регуляторних органів, що здійснюють нагляд за туристичним ринком. Незважаючи на принципову єдність , як функцій різних національних туристичних ринків, так і функцій державного нагляду за цими ринками, кількість таких органів в різних країнах є різною. За загальними принципами державного регулювання будь-якої економічної активності, воно має здійснюватись на основні прийняття відповідних законів. Саме це забезпечує сталість та стабільність усього механізму державного регулювання та певною мірою убезпечує сталість та стабільність усього механізму державного регулювання та певною мірою убезпечує його від корупційного лобілування приватних інтересів. Органи державної виконавчої влади, відповідно до принципу розподілу повноважень між гілками влади( законодавча, виконавча, судова) , мають лише виконувати відповідні приписи законодавства. Якщо ж вони починають конструювати нові правові норми, то це створює небезпеку корупційного переродження системи державного регулювання від потреби найбільш впливових груп учасників туристичного ринку на шкоду як іншим учасникам, так і суспільним інтересам в цілому.
Так само на туристичному ринку має бути забезпечений комплементарний розвиток державних інститутів, що здійснюють регуляторні функції по відношенню до окремих сегментів туристичного ринку. Де органами державної виконавчої влади в галузі туризму є: Міністерство культури і туризму України (МКТ) та державна служба туризму і курортів (Держтуризмкурортів). Вона є урядовим органом державного управління який діє в складі Міністерства культури і туризму України і йому підпорядковується. Взаємозаміщення інститутів, в тому числі, туристичних, в принципі, є можливим, але воно не повинно бути альтернативою їх комплементарності, тобто виходити за межі, за якими починається пригничення одних інститутів іншими, і сталість та взаємоузгоджений розвиток інституційної системи починає руйнуватись, негативно впливаючи на можливості економічного зростання.
З цього впливають відповідні практичні висновки. Швидке введення демократії в авторитарних країнах зі слабким правопорядком може спричинити багато негативних економічних і соціальних наслідків. Демократизація, тобто перехід від автократії до демократії, так само як і ринкові реформи, повинна бути поступовою і здійснюватись паралельно(одночасно) зі зміцненням правопорядку. Демократія, тобто участь широких мас у процесі прийняття рішень, розвиток громадянського суспільства- це важливі самоцінні ідеали розвитку, але вони можуть бути легко скомпрометовані, якщо їх реалізація призводить до послаблення інститутів, уповільнення економічного зростання, збільшення соціальної нерівності та злочинності. Демократизація є не тільки метою, але й способом, що допомагає досягти інших цілей розвитку, таких, як тривалість життя, соціальна рівність, низька злоченність. Але все це є досяжним в ході демократизації лише за однієї неодмінної умови- при сталому правопорядку та забезпеченні усіх інших прав і свобод особистості, а не тільки демократичних. На жаль, у країнах зі слабким правопорядком ( а таких серед країн, що розвиваються- абсолютна більшість, до якої входить і Україна) демократизація, як це не приємно, супроводжується посиленням корупції, зниженням ефективності державних інститутів, збільшенням тіньової економіки, погіршенням якості макроекономічної політики( високі бюджетні дефіцити і інфляція) і, як наслідок, зростанням злочинності і соціальної нерівності на тлі скорочення тривалості життя[8].
Розглядаючи можливості та обмеження сучасної системи державного регулювання туристичного ринку в процесі ринкової трансформації економіки, слід врахувати ще одну особливість розвитку сучасних економічних систем — його нелінійність. Врахування нелінійного характеру соціально-економічної динаміки базується на використанні методологічного потенціалу приподних наук, зокрема, на теорії самоорганізованої критичностї [5,15,16]. Наслідком посілення нелінійного характеру економічної динаміки, включаючи динаміку туристичних ринків, є зростання ризиків несподіваних та неочікуваних фінансових криз , які потребують адекватного реагування органів, що здійснюють регуляторну політику на туристичному ринку. Посилення не лінійності веде до послаблення потенціалу ієрархічних управлінських механізмів та вимагає їх ефективного доповнення мережевими механізмами. Конкретним засобом забеспеченні оптимального сполучення вертикальних та горизонтальних комунікаційних взаємодій на туристичних ринках є розвиток самоорганізації, яке, окрім власного потенціалу пом`якшення ризиків глобалізації туристичних ринків та негативного потенціалу рефлексивності поведінки їхніх учасників, стимулює зміни самого механізму державного регулювання.
Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що в умовах ринкової трансформації існує обернена залежність між рівнем комплементарності та можливостями взаємозаміщення туристичних інститутів , а саме, недостатня комплементарність, яка є результатом інституційної невпорядкованості, створює обєктивні передумови перерозподілу функцій між різними групами інститутів, що дозволяє частково долати інституційні обмеження для ринкової трансформації, але при цьому створює загрозу стабільності та сталості інституційної системи. Крім того, на основі застосування методології самоорганізованої критичності пріоритетними напрямами приведення системи державного регулювання національного туристичного ринку у відповідність до сталого стану постійної невизначеності та ризиків швидких катастрофічних потрясінь глобальної туристичної системи мають бути: скорочення часу на модіфікацію діючих формальних норм у разі винекнення потреби у їх зміни під тиском зовнішних обставин та законодавче закріплення обов`язку державного регулятора роботи це у разі необхідності, а також запровадження відповідальності відповідних посадових осіб за несвоєчасне реагування на виникаючі проблеми для забезпечення сталого розвитку системи, законодавче закріплення необхідності координації регуляторної політики усіма державними регулятовами, включаючи особливості такої координації у кризові періоди, подальша дерегуляція туристичного ринку шляхом передачі частини регуляторних повноважень саморегулівним організаціям одночасно із запровадженням більш гнучкої системи в них професійних учасників туристичного ринку
Список літератури:
1. Автономов В. С., Белянин А. В. Поведенческие институты рыночной экономики: к постановке проблемы // Общественные науки и современность.- 2011.- ? 2.- C. 112-130.
2. Аттали Ж. Мировой экономический кризис. Что дальше?- М.: Питер, 2009.- 176 с.
3. Балацкий Е. В. Когнитивно-институциональный синтез Д. Норта // Общественные науки и современность.- 2011.- ? 5.- C. 154-166.
4. Беккер Г. С. Человеческое поведение: экономический подход. Избранные труды по экономической теории. М.: Изд-во «ГУ ВШЭ», 2003.- 672 с.
5. Белянин А. В., Зинченко В. П. Доверие в экономике и общественной жизни.- М.: Фонд «Либеральная миссия», 2010. - Бенсон Б., Бэйден Дж. Экономические аспекты коррупции в госаппарате. Логика «теневого» государства [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.inliberty.ru/library/study/2882/164 с.
6. Бьюкенен Дж. М. Сочинения. Конституция экономической политики. Расчёт согласия. Границы свободы / Нобелевские лауреаты по экономике. Т. 1 / Фонд экономической инициативы. — М.: Таурус Альфа, 1997.- 556 с.
7. Вайн С. Глобальный финансовый кризис. Механизмы развития и стратегии выживания.- М.: Альпина Бизнес Букс, 2009.- 304 с.
8. Вольчик В. В. Институты, экономическая координация и неявное знание //TERRA ECONOMICUS.- 2011.- Т. 9.- ? 2.- С. 17-22.
9. Вольчик В. В. Комплементарность и иерархия институтов в рамках хозяйственного порядка // Научные труды ДонНТУ. Серия: экономическая. Выпуск 37-1.- Донецк, 2009.- С. 35-41.
10. Галутова М. М. Роль держави в розвитку фінансових інститутів в умовах ринкової трансформації // Вісник НТУ «ХПІ». Серія «Технічний прогрес та ефективність виробництва».- Вип. ? 26.- Харків: НТУ «ХПІ», 2011.- С. 16-25.
11. Гаршина О. К. Дуализм экономического менталитета украинских домашних хозяйств в трансформационной экономике // Научный вестник ДГМА.- 2009.-? 1 (4Е).- С. 213-219.
12. Геєць В. М Довіра як елемент соціального капіталу в економічному розвитку України // Економічна теорія.- 2010.- ? 3.- С. 7-19.
13. Гринин Л. Е. Эволюция государственности: от раннего государства к зрелому. Государство и исторический процесс.- Изд.2-е, испр.- 2010.- 368 с.
14. Гриценко А. А., Соболєв В. М. Ринкові інститути та інфраструктура // Економічна теорія.- 2008.- ?3.- С.46-65.
15. Гриценко А. А. Внутрішня структура довіри // Економічна теорія.- 2010.- ? 3.- С. 20-26.
16. Іваницька О. М. Державне регулювання фінансових ринків в Україні у посткризовий період // Фінанси України. – 2011. – ? 2. – С. 35–42.
17. Кармишин И. С. Взаимоотношения государства и рынка в современном мире // Общественные науки и современность.- 2011.- ? 1.- C. 89-100.
18. Кирдина С. Г., Малков С. Ю. Два механизма самоорганизации экономики: модельная и эмпирическая верификация (научный доклад).- М.: Институт экономики РАН, 2010. - 69 с.
19. Колодий С. Ю. Институциональное регулирование формирования и использования финансовых ресурсов государства в посттрансформационной экономике; Тавр. нац. ун-т им. В. И. Вернадского. - Симферополь : ДИАЙПИ, 2011. - 327 с.Корнівська В. О. Криза цінностей - криза професіоналізму – криза довіри // Економічна теорія.- 2010.- ? 3.- С. 68-72.
20.