Опубліковано admin Пон, 18.11.2013 — 13:17
11 листопада поляки відзначають свій головний національний свято — День незалежності країни. В історії наших народів були різні періоди, а сьогодні саме Польща є для України головним на Заході та її незмінним «адвокатом» в Європі. Впрочем, на сей раз речь пойдет не об Александре Квасьневском, Иоанне Павле II або Адаме Михнике, а об их малоизвестном земляке, яким харьковчане вправе гордиться.
Середи плеяди прославлених у нашому місті поляків багато, наверне, вспомнят попечителя Харківського університету графа Северина Потоцького, виданого художника Генрика Семірадського, першого кінематографа Альфреда Федецького, знаменитої політики Юзефа Пилсудського, блистательного авторитета, композитора юриста Сергея Михайловича Борткевича, викладача університету Сергея Михайловича Борткевича брата іменного поета Александра Міцкевича. Але, ризикну підтвердити, що більше всіх серед поляків для нашого краю зробив увековеченний ще при житті лікар — бессеребренник Владислав Андреевич Франковський. Іменем початкового громадянина Харкова ще при житті була названа вулиця в центрі міста, а коледж і хворі називали його інакше як ідеалом доктора. Як говорили сучасники, за піввека служіння в Харкові не було ні одного будинку, де Франковский не побивав би в якості лікаря. При чому часто він надавав безкоштовно і навіть сам платив за ліки. Саме йому горожені обов’язки першої дитячої інфекційної лікарні, санітарної служби, приютом для невиліковних хворих, спасінням від багаточисленних епідемій і багатьма іншими.
Поляк по национальности и католик по вероисповеданию, Владислав Андреевич Франковский родился в 1819 году в дворянской семье в Мозырском уезде Минской губернии. В ранньому детстве він залишився сирої, опитуючись серед чужих людей у позбавленні та суровому обхожденні. З раннього детства на особистому досвіді йому пришлось знати, що таке біль і потреба. Чувство сострадания он пронес через всю життя, сделав зміст свого існування допомога обездоленним. На початку Франковському вдалося поступити у Виленську медико-хірургічну академію, але із-за нехватки коштів із другого курсу він перейшов у Харківський університет, де навчався за казенний рахунок. У 1840 році молодий ескулап успішно здав усі іспити і отримав звання лікаря. Ще студентом Владислав Андреевич надавав медичну допомогу в самих нищих кварталах міста. Упродовж п’яти років він працював ординатором терапевтичної клініки, а потім був призначений лікарем, обслуговуючим учнями ветеринарного училища. Довжина цього починаючий доктор не виконувала лише безкоштовно, але ще й щорічно жертвувала по 60 рублів на ліки для хворих. Потім впродовж десяти років працював на посадах акушера при міській Врачебній управі. Уже тоді він зіткнувся з жахливою статистикою – половина дітей умирали в молоденчестве. Франківський намагався хотіти як-то виправити ситуацію: спонсорував малообеспечених студентів, лез у підвали та на чердаки, брав у благотворінні акції коллег. Він був нравственним прикладом своєї сословії і останнім утешенням обездолених. Пожалуй, дійсно, в місті не існувало будинку, де він не побував, причем часто для лікування пацієнтів Владислав Андреевич платив із власного кармана. О масштабах його діяльності може свідчити хоча б той факт, що в 1901 році населення Харкова нараховує 198 тисяч. чоловік, а в його особистої амбулаторії було зареєстровано більше 200 тисяч. больних.
До відкриття лікувального медичного суспільства в нашому місті існували тільки частні хворі. Тому амбулаторія Франковського була єдиним місцем, де дуже швидко приймали неимущих пацієнтів. У період епідемії холерів, яка свирепствовала на Слобожаншині в 1847-1848 роках, польський доктор заведів велику, але недостатньо обладнану клініку, пристосовану для хворих, охоплюючи небезпечну інфекцію. С присущей йому самоотверженністю іменитий лікар неустанно трудився, виконуючи роботу фельдшера, а іноді навіть сиделки.
Наступне помітити, що середина позапрошлого століття – це час масових епідемій. За кілька років до холери, в Харькове і його окрестностях свирепствовала жесточайшая цинга. Ведомство казенних крестьян відкрило в місті временну больницу, заведував який доручив Владиславу Андреевичу. Незважаючи на велику смертність населення, у самої хворої, завдяки ретельному уходу та старанням Франковського, майже всі здорові. Позже, коли відкрилося Медичне суспільство і на його засіданні вирішувалися питання, пов’язані з організацією боротьби з епідемією, польські лікарі були одними з самих діяльних і вважливих його учасників.
Енергія та працездатність місцевого Швейцера можна було тільки позавідувати. У Кримську кампанію 1854-1855 років Франковський безкоштовно лічив у військово-тимчасовому відділенні Харківської губернської лікарні. У 1879 році він був награжден знаком Красного Креста за надання безвозмездної допомоги раненим і хворим воїнам під час Турецької війни. Два десятиліття безвідказний доктор добросовестно займає мінімальну посаду початкового мирового суду, опекал душевнобольних, створив міську санітарну службу, активно брав участь у діяльності благотворительного суспільства, був гласним міським Думами, майже 40 років на громадських початку виконував обов’язки лікарів у Харківському домі дитячого приюте та приз.
Впрочем, сам Владислав Франковський вважав справу своєї життя створення в місті безкоштовної дитячої лікарні. Він виступав в Думе і в Харківському медичному обществе з докладами, обосновавшими злободневность постановки питання про відкриття такого лікувального закладу. По підсчетам лікаря, в 70-х роках Х1Х століття в місті щорічно умирало половина рождалися дітей, а серед низьких сословій ця цифра була значно більше. Лечить бедняку було негде, да і фактично не у кого. У багатодетних сім’ях хвороба поражала всіх молниеносно, оскільки ізолювати кого-то на карантин не представлялося можливим. Потребность в детской больнице почувствовала давно, и хотя Франковский начал ходатайствовать об ее открытиях з 1872 р., свого задоволення вона виходила лише в 1878 р.
По воспоминаниям современников, Франковский прийняв на себе всі організаторські хлопоти, вложив в її створення власних засобів. Він пожертвував частину мебели, медичні апарати, шафи для бібліотеки та деякі сочинения по дитячим хворобам. В 1879 р. по вирішенню міської Думи лікарня була перетворена в постоянну. Вона стала називатися в честь убитого губернатора Кропоткинской і прийнята в веденні міського управління. Це була перша провінційна дитяча інфекційна лікарня в Російській імперії.
За полвека служіння в Харькове, польський лікар практично не залишив наш місто. Ему хватало тут роботи, і, видимо, в цьому кроється відповідь на питання, чому про нього так мало знають за пределами Слобожанщини. Між тим, сучасні люди настільки почитали Франковського, що при житті навіть увековечили його ім’ям вулицю. Редчайший, к слову, випадок. У 1894 році в честь початкового громадянина Харкова міська Дума вирішила об’єднати Бахметьєвський переулок з Рижовської набережної і переіменувати його в вулиці Франківську.
Любопытно, що в 1895 році, після смерті лікаря, місцеві влади захотели створити при Харківській міській лікарні приют імені В.А.Франковского для неизлечимых больных. Як тоді писали «без відмінностей звання, віроісповідання та стану». Був освітній комітет для збору пожертвований. Известный меценат М.Х.Гельферих виделил під будівництво здания 1200 кв. сажен землі. Всем миром стали зібрати нужну сумму. Деньги на господині поступали самими різними способами: от чтения лекций до кружечного сбора в церквях. З рішенням міністра влаштували навіть лотерею художніх полотен, які були пожертвовані відомими художниками, в тому числі Айвазовським і Репіним. Наконец необхідних засобів зібрали, здані побудували, представили на підтвердження установ. Однак далі у всьому виявилося харьківське злобство. Адміністрація потребувала включення в документи вказівки, що приймають тільки особи, що мають право жительства в нашому місті. Це в корне суперечить одному з головних принципів, який закладався ще при житті Франковського. Харьковское Медицинское общество пыталось обжаловать вимоги администрации, но, уви, безрезультатно. Як слід, приют так і не був відкритий. Можливо, вже в наш час історична справедливість восторжествует і именем прославленного доктора назовуть харьківський хоспис.
В загальному, якщо ви свернете возле набережної з Московського проспекту вглубського району і увидите вулицю Франковську, то знайте: вона названа не в честь українського письменника-каменяра, західно-германських племен або головного редактора журналу «Футбол». Це дань памяти города местному Швейцеру, великому лікарю, наверному, самому великому поляку Харкова, Владиславу Андреевичу Франковському.
Владимир ЧИСТИЛИН. Главное
shveicer