сприяння гуманізації та демократизації суспільства
створення умов для розвитку та ефективної соціалізації особистості шляхом надання соціально-педагогічної, психологічної, інформаційної допомоги громадянам України.
ми прагнемо розширити можливості самореалізації особистості в суспільстві, використовуючи свої знання, здібності, досвід Цінності – цінності відкритого демократичного суспільства, впевненість у собі, комфорт, любов, дружба, безпека, внутрішній розвиток, незалежність, досягнення, соціальний статус, добробут, патріотизм, громадянськість, самооцінка, щаслива родина.
Базова компетенція – соціальне виховання, психотерапія, консультування, профілактична робота. Відмінна компетенція — соціально-педагогічна діяльність (створення умов для ефективної соціалізації, сприяння розвитку соціальних якостей, усвідомленню соціальних цінностей) Що пропонує організація – професійну допомогу кваліфікованих соціальних педагогів та психологів.
Якщо Ви не задоволені роботою, взаємостосунками в сім’ї, маєте низьку самооцінку, залежні від табаку, алкоголю, наркотиків, комп’ютерних ігор, потерпаєте від домашнього насилля, самотні тощо,замість того, щоб залишатися у безпорадності і невизначеності, звернетесь до Харківської обласної громадської організації «Соціальний всесвіт». Ви отримаєте шанс змінити своє життя на краще та самомовдосконалюватись, тому що отримаєте професійну допомогу кваліфікованих соціальних педагогів та психологів.
«Під час наступної сесії міськради буде запропоновано рішення щодо зміни програми соціально-медичного спрямування», – повідомила заступник міського голови Світлана Горбунова-Рубан.
Проект підготовки студентів- волонтерів для роботи в умовах Хоспісу працює в Харкові 3-й рік. Його організатори кажуть, що необхідно створити службу, яка займається роботою із хворими літніми людьми.
Алла Аніщенко, голова правління ХОГО «Соціальний Всесвіт»
Подготовка молодежи в цьому проекте- свого роду критерій воспитательной работы в вузе. По тому, наскільки студенти активно беруть участь у реабілітаційній службі «Ера мілосердія», можна сказати, наскільки студенти беруть участь у реабілітаційній роботі у вузі.
Студентки академії культури розповіли, що виходять у Хоспіс до стареньких уже не один рік. Але спочатку була спеціальна психологічна підготовка.
Єлизавета Болгова, студентка ХДАК
Це було трохи страшно, но це того стояло, це нам корисний досвід.
Олена Яценко, студенка ХДАК
Когда молодой человек приходит, здається, в жизни у нього проблеми. Приходить і общається з цим чоловіком і бачить все з іншої сторони. Видить, що на самому ділі це не проблеми, все вирішується, і стоїть життя , в першу чергу, цінувати.
Тож робота студентів із невиліковно хворими літніми людьми – то допомога і членам їхніх родин, і самим стареньким, і молоді, – певні керівники проекту. Удосконалення соціально-медичної підтримки літніх людей триватиме й надалі, – розповіли в міськраді. потреба, робота з приватними стоматологічними клініками, аби укласти договори на лікування літніх харків’ян.
Світлана Горбунова-Рубан, заступник Харківського міського голови
У тих випадках, де є такі технології, можливості, яких немає в наших поліклініках стоматологічних, або в технічних випадках, коли людина настає, що його розглядає доктор у муніципальних установах, щоб убрати сомненія.
Як повідомляють у Департаменті охорони здоров’я, згідно з договором приватної клініки щомісячно братиме на лікування однієї літню людину, яка не має статив для оплати зубопротезування чи лікування.
Проект «Рука допомоги — догляд на завершальному етапі життя за невиліковно хворими та літніми людьми, які залишилися без опіки в Молдові та на Україні»
Загальну координацію проекту організації «Карітас Австрія», реалізація — Харківським благодійним фондом «Соціальна служба допомоги» , та партнерським фондом — Харківською обласною організацією «Соціальний всесвіт».
У рамках цього проекту буде організована система візових служб із надання політичної допомоги та наданого високоякісного догляду на дому в трьох основних регіонах України та Молдови. У період реалізації проекту 1500 осіб тримають доступ до професійного догляду вдома на завершальному етапі життя. Вони знайдуться під оглядом понад 200 спеціалістів та 30 волонтерів, які будуть проходити спеціальне навчання.
Цільова група проекту — 40-50 чоловік в місяць онкохворих літніх людей, які обслуговуються багатопрофільною командою, яка буде складатися з лікарів, медичних сестер, соціальних працівників, пасторів, священиків, волонтерів, з метою пом’якшення болю в медичному, соціальному, психологічному та духовному відношенню.
Послуги, що надаються візійною бригадою Проекту:
Медичні;
Зміна постільної білизни з обробкою пролежнів;
Промивання катетера, зміна сечо-та калоприймачі;
Санація порожнини рота;
Обтирання шкіри;
Експрес-визначення цукру крові;
Вимірювання АТ, ЧСС, температури тіла;
Можливо годування через зонд;
Постановка клізми;
Визначення больового синдрому;
Постановка крапельниць та уколів, часткова роздача ліків;
Допомога у всіх сферах повсякденного життя;
Прогулянки з хворим і супровід хворого в різних місцях;
За бажанням хворого доставка продуктів харчування, медикаментів (за рецептом лікаря), господарських товарів на будинок;
Купання хворого, стрижка хворого, догляд за нігтями і т.д.
Прання білизни, прибирання та дезінфекція в квартирі за бажанням хворого;
Створення для невиліковного зв’язку із зовнішнім світом, налагодження та підтримка контакту з родичами за кордоном, стежити за тим, щоб при необхідності була надана правова допомога;
Залучення до роботи волонтерів:
Волонтери будуть вислуховувати і розмовляти з пацієнтами, читати за можливостями супроводжувати їх під час прогулянок і виконувати їх лікування. При необхідності волонтери залишаються пацієнтами на ніч. Буде створена сильна волонтерська база в рамках функціонального громадянського суспільства.
Допомога священнослужителям:
Священики різних конфесій будуть підтримувати скорботи пацієнтів з поставленими захворюваннями і хворобою, підтримувати батьків і дітей, розмовляти з ними про хвороби та смерті їхніх близьких, намагаючись пом’якшити душевний біль, так і всією трьома партнерськими організаціями на міжнародному рівні.
Живучи за кордоном родичів літніх людей, щоб отримати доступ до інформації про те, вони можуть організувати відповідний огляд на дому для членів у всій родині www.mobile-hospice.org
У рамках проекту буде проведено дослідження ситуації, що залишилася без опіки літніх та їх потреби для покращення якості життя на завершальному етапі життя. Після завершення проекту будуть надані навчальні матеріали, на основі яких можна буде продовжувати діяльність в інших місцях. Учасники навчання за даним проектом передавати знання інших організацій і партнерів.
Українці стали на порядок більше всиновлювати сиріт та дітей, позбавлених батьківського опікунства. Таку заяву зробив Юрій Павленко, Постійний представник Президента з питань дітей. За відомостями Павленко, в минулому році в Україні сиротами стали близько 15 000 дітей. Разом з тим, близько 17 000 дітей знайшли свої нові родини.
«У минулому році ми отримали дуже гарний результат, коли підсумкова кількість дітей, які обзавелися новими родинами, перевищила кількість осиротілих дітей. Українці усиновили 2 тис. 16 дітей, а іноземні громадяни 803 дитини», — повідомив Павленко.
Павленко також уточнив, що левова частка дітей, усиновлених іноземцями, страждають важкими захворюваннями, які в Україні не лікуються.
«Українці беруть в шість разів більше в свої сім’ї на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ніж іноземні громадяни», — підсумував Павленко.
У грудні 2012 р. Британська організація Charities Aid Foundation презентувала результати щорічного світового рейтингу благодійності. Україна посіла 111-те місце, що відкинуло її на шість позицій назад, що відповідає з 2011-м. Чому, незважаючи на традиційну щедрість української душі, вже третій рік поспіль наша благодійність усе не може потрапити в першу сотню рейтингу, обговорювали європейські та українські експерти в рамках візиту керівників донорських/благодійних європейських акціях у Києві 23—25 січня.
Цифри та факти:
Донедавні лідери з фінансування благодійних програм у світі вважалися США. Протягом останніх років американські фонди щорічно витрачали на свої благодійні проекти й ініціативи в середньому 30 млрд дол.
2010 р. Європейський центр фондів у Брюсселі, який об’єднує близько 400 найбільших європейських фондів, вперше спробував зібрати офіційну країну — членів ЄС про кількість фондів, які працюють у, та про обсяг щорічних сум, які виділяють регіон на реалізацію своєї програми. Результати приголомшили.
На сьогодні в Європі:
зареєстровані й активно діють 110 тис. благодійних фондів;
у них трудитися в середньому від 750 тис. до 1 млн людей (пряме працевлаштування);
щорічно фонди виділяються на свої програми близько 100 млрд євро.
А що в Україні? У Мін’юсті на кінець 2012 р. було зареєстровано близько 15 тис. фондів. Звісно ж, зустріч зі 110 тис. у всій Європі, вітчизняна цифра може видаватися досить значно: у ЄС один фонд припадає на чотири з половиною тисячі осіб, в Україні ж — на три тисячі осіб. Але, як практика, лише мала частина всіх зареєстрованих вітчиняних фондів справді займається благодійною діяльністю. Крім того, розмитість законодавства дозволяє реєструвати під вівіскою «фонд» різні громадські організації, які практично не мають жодного стосунку до фондової діяльності — накопичення та перерозподілу благодійних ресурсів.
На жаль, на сьогодні в Україні неможливо підрахувати обсяги фінансування, що виділяється на доброчинність. Українська податкова звітність, на відміну від такого в європейських країнах та США, — закрита інформація, її публічність не є обов’язковою вимогою. На думку багатьох експертів, благодійні суми, які найчастіше ніде не декларуються, особливо багато в галузі медицини. Наприклад, дороге лікування дитячої онкології використовується для розрахунку благодійних коштів. А загальна сума пожертв топ-десятки благодійників, за версією журналу «Контракти», становить 452,5 млн грн.
Законодавство
Із цим у європейців усе досить добре. Парламенти різних країн прийняли понад 50 законів, які на сьогоднішній час регулюють різні аспекти діяльності благодійних фондів (від потреб, які можуть бути витрачені благодійні кошти, й до вимог до звітності та оподаткування).
Наприклад, аби відкрити благодійний фонд на Мальті, засновникам достатньо внести на його основний рахунок на суму 240 євро. В Австрії — 70 тис. євро. А у Франції від окремих засновників можуть вимагати внести в статутний капітал менше 1 млн євро.
Практично, у всіх країнах ЄС законодавчо закріплено вимогою публічної звітності фондів — один із інструментів, які стимулюють довіру до їхньої діяльності.
Єдина проблема, яка європейці намагаються вирішити останні 15 років, — це розробка спільного законодавчого документа, який би регулював діяльність благодійних інституцій країн ЄС, дозволивши безперешкодно реалізувати міжнародні благодійні проекти.
З одного боку, українське «благодійне» законодавство здається досить лояльним і демократичним. З іншого — нінішня ситуація трохи пригнічує.
Упродовж2008—2012 рр. експерти українського сектора доброчинності вибрали активну участь у розробці Закону «Про благодійництво та благодійні організації», зареєстрованого у ВР у новій редакції ще 2010 р. У липні 2012-го парламент проголосував за прийняття закону в другому читанні. Але підписаний президентом він був лише цього тижня! Схоже, керівництво країни поки що не готове повною мірою оцінити роль, яку благополучні фонди та організації або вже діючі, або можуть використовуватися в державі.
Благодійництво і держава
Європейці ж чітко розуміють можливості благодійних фондів і їх активно використовують.
Переживаючи наслідки фінансової кризи, багато європейських держав намагаються перекласти завдання та відповідальність за вирішення окремих соціальних проблем на плечі приватних донорів-фондів. В умовах дефіциту стає вигідно, аби взяли на себе проблеми окремого бюджету, впровадили нові соціальні програми, розробили й апробовані моделі розробили це чи інше .
Безпрецедентний приклад делегування функцій соціального захисту населення продемонстрували Нідерланди. У 2011 р. між урядом цієї країни та благодійним сектором було укладено соціальний контракт, у рамках якого фонди взяли на себе зобов’язання щодо фінансування та реалізації окремих державних програм.
На думку президента Асоціації благодійних фондів Нідерландів Рієна ван Генда, сьогодні в країні створено всі умови для того, аби фонди могли на практиці апробувати вирішення тієї чи іншої гострої соціальної проблеми, узагальнити досвід і передати відпрацьовану модель державі для її подальшого повсюдного поширення. Так упродовж останніх років було відпрацьовано й запущено програми з професійної підготовки підлітків із кризових груп, розвитку дітей у ранньому віці тощо.
В Україні такий досвід є. Наприклад, чинну систему зовнішнього незалежного оцінювання розробив, апробував і передав державний фонд «Відродження». А фонд спільноти з Мін’юстом відкривається на всій території України юридичні консультації для незаможних теперішніх громадян. Однак виконавчий директор МФ «Відродження» Євген Бистрицький відзначає: поки що це не система, а, швидше, виняток із правил.
Президент міжнародного благодійного фонду «Карітас України» Андрій Васькович вважає, що причина безсистемності — небажання держави втратити монополію в соціальній сфері, і це попри постійний, продовжує десяток років, дефіцит держбюджету в соціальній сфері. Незважаючи на видимість залучення благодійних фондів та організацій для вирішення соціальних проблем створення бюджету, конкретних механізмів на рівнях кодексу та інших базових документів для практичної реалізації цієї співпраці немає.
Фінансова криза
Фінансова криза вплинула на благодійний сектор як у Європі, так і в Україні. З одного боку, експертиза стверджує, що, попри це, європейський сектор упевнено. За словами голови Європейської мережі донорських асоціацій, віце-президента Асоціації благодійних фондів Іспанії Розі Галлего, в Іспанії в середньому щодня реєструється новий фонд, а німецький благодійний сектор поповнюється двома інституціями. Статистичні Асоціації фондів Франції свідчити, що за 2001—2010 рр. сектор благодійних фондів зріс на 60%. З іншого боку, чимало фінансів криза примусила задуматися про мету і терміни своєї діяльності.
Наприкінці 90-х років питання наявності ендаумента — цільового капіталу фонду — належало до розряду необговорюваних. Вважалося, що статутний (цільовий) фонд фонду, який вносився засновником на час його створення, а потім у міру розвитку повноважень, необхідно інвестувати для отримання прибутків, а благодійна діяльність фонду має використовуватися за рахунок отриманих прибутків, забезпечуючи таким чином «довговічність» діяльності.
Сьогодні деякі фонди приймають рішення, відмовившись від ендаументу, спрямувати всі гроші на розв’язання однієї конкретної проблеми (10— 15 років). Коли фінанси вичерпуються, фонд закривається. Це достатній інноваційний підхід: обмеження в часі виводити питання ефективності вкладу на перший план.
Ефективність
Ще одна значима тенденція європейської благодійності — перегляд фондами нашої діяльності з метою її пріоритетності та фокусування. Відмовляючись від проблем широкого спектру, вони зупиняються лише на кілька разів.
Зазначена тенденція пов’язана як зі зменшенням фінансових ресурсів, так і з оцінкою ефективності та довгостроковості результатів діяльності фондів. Директор Німецької асоціації фондів Ганс Флейш каже, що постійно думає про довгострокові результати благодійних програм його примушує досвід, отриманий в Індії. Його організація забезпечувала питною водою віддалені населені пункти цієї країни. В одному з інших частин, щоб довести їх до велетенської кількості, ресурсів та часу, пройшовши досить багато води, по якій надходила. Спочатку все було гаразд, але вже через рік обернулося катастрофою для села. Ґрунтові води опустилися нижче, це пізналося на місцевій флорі та фауні й закінчилося локальною екологічною трагедією.
Імідж
Імідж — сьогодні одна з ключових проблем фондів як у Європі, так і в Україні. Оскільки репутація, яку роками заробляє благодійний сектор, може бути миттю зруйнована некоректністю дією одного гравця.
У грудні 2012 р. фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва спільність із соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення Українського форуму благодійників провели загальнонаціональне опитування з метою вивчити ставлення населення та його залученість у діяльності благодійних фондів і організацій.
Лише 21% респондентів підтримав благодійну діяльність фондів і благодійних організацій. Серед основних інструментів підтримки були: фінансовий зв’язок через благодійні скарбнички (43%); купівля товару, частина грошей від якої вийшла на благодійність (21%); участь у благодійних акціях, організованих компаніях-роботодавцем (16%); волонтерство (11%); банківське переведення-пожертвування (9%); купівля квитка на благодійний концерт (6%); благодійне СМС (5%); купівля благодійної листівки (2%).
77% опитаних відповіли, що зробили це, бажаючи допомогти іншим. Лише 6% — завдяки довірі до організації, які підтримували. Серед найпоширеніших відповідей тих 79% респондентів, які не займалися торік благодійністю, були: «бо мене не просили це робити» (38%); «я не вважаю себе благодійником» (20%); «я не знаю про потреби людей і благодійних організацій» (11%).
Отримані свідчити про недовіру до діяльності благодійних фондів та організацій, яка сьогодні була в українському суспільстві. Непрозорість, непідзвітність і закритість благодійного сектора, з одного боку, використання фондів у політичних цілях — з іншого сформували негативне ставлення до них і нерозуміння цінності й значимості благодійності для розвитку українського суспільства.
Доречі, 1 жовтня 2013 року в Європі вперше відзначається День фондів. Хочеться вірити, що українська благодійна спільнота візьме активну участь в організації такого дня в Україні з популяризації благодійності та внеску вітчизняних благодійних фондів у зміні якості життя наших співвітчизників.
11 лютого 2013р. Український Фонд Демократії «Спочатку Люди» разом із британськими експертами з організації INVOLVE, які спеціалізуються на залученні громадян до суспільного життя, розпочав семінар щодо вивчення можливостей підвищення громадянської активності українців.
В семінарі брали участь представники різних громадських організацй, не вийнятком стала й наша організація «Соціальний Всесвіт», яку представляла керівник Аніщенко Алла Петрівна.
7 лютого 2013 в перший день своєї сесії на восьмому семестрі студенти Харківської державної академії культури (ХДАК) 4 курсу заочного відділення кафедри «соціальна педагогіка» під керівництвом куратора групи Аніщенко Алли Петрівни — доцента кафедри «соціальна педагогіка» кандидата педагогічних наук — взяли участь у презентації фільму «Право на життя», який був приурочений до Всесвітнього дня боротьби проти раку.
Перше враження на студентів справила обстановка залу з усією своє вишуканістю, теплим прийомом організаторів і звичайно ж чудова класична музика у виконанні квартету струнно-смичкових інструментів.
Всесвітній день боротьби проти раку відзначається щорічно 4 лютого. В рамках цієї події, громадська організація «Рівне право на життя» створила документально-художній фільм про людей, що зіткнулися з онкологічними захворюваннями.
З 4 по 8 лютого цей фільм показують у восьми містах України. У стрічці автори підняли проблему захворювання на рак молочної залози. Зйомки проходили в Харкові, Донецьку, Єнакієвому і Святогорську. У стрічці показані історії жінок, які випадково дізналися про захворювання, але знайшли в собі сили перебороти хворобу і зараз живуть повноцінним життям. Також свої коментарі дають фахівці — онкологи, психологи.
Фільм — про жінок, які перемогли рак грудей і продовжують жити цілком повноцінним життям. Вони пройшли через опромінення, операції, хіміотерапії, але це їх не зломило. Навпаки, кажуть героїні сюжетів, виникло бажання допомагати іншим, надихати своїм прикладом.
У залі були присутні представники громадських організацій, фахівці в області охорони здоров’я і представники міської влади, студенти та викладачі Харківської Державної Академії Культури а також люди, яких безпосередньо торкнулася ця проблема.
Віце-мер Харкова охорони здоров’я і соцзахисту населення Світлана Горбунова — Рубан, після перегляду фільму, не змогла стримати емоції.
«Я дивилася на цей фільм очима жінки, тому що тема для мене животрепетна і дуже важлива. Я згадувала свою маму, яка пішла з життя, тому що у неї був рак і свого тата, який пішов із життя з цих же причин ».
По закінченні фільму підняті в ньому проблеми обговорили лікарі, громадські діячі, юристи, жінки, що пережили хворобу.
Як зазначили організатори проекту — Харків став четвертим містом країни, після Донецька, Києва та Єнакієва, де показали цей фільм. Всього фільм побачать жителі семи міст України. Документальна стрічка стала частиною акції, що включила в себе і широке обговорення як показаного на екрані, так і в цілому проблеми боротьби з онкозахворюваннями в Україні.
Художньо-документальне кіно було знято на замовлення Української федерації боротьби проти раку та громадської організації «Центр« Рівне право на життя ». Показ відбувся за підтримки Харківської міської ради.
Студенти Харківської Державної академії Культури (ХДАК) 4 курсу заочного відділення кафедри «соціальна педагогіка» під керівництвом куратора групи Аніщенко Алли Петрівни — доцента кафедри «соціальна педагогіка» кандидата педагогічних наук — залишилися під незабутнім враженням від заходу. Кожен зробив для себе певні висновки після перегляду фільму та участі в обговоренні з організаторами проекту. Студенти висловили величезну подяку куратору групи Аллі Петрівні за надану можливість бути присутнім на такого роду заході і побажали якомога більших таких яскравих і корисних зустрічей.
Для когось сесія — це негаданий грім серед ясного неба, а для нас, студентів — заочників 4-го курсу кафедри соціальної педагогіки, сесія — це завжди не тільки збагачення необхідними знаннями, обмін досвідом, але й незабутні зустрічі. Ось і цей раз нам дуже пощастило — мене були запрошені в маленьке поселення з будинком для сиріту. Смутно представляючи, з ким ми в цьому розрізі знайомимося і що побачимо, 17 лютого 2013 Наша об’єднана група (студенти — студенти та студенти денного стаціонару) під керівництвом досвідчених викладачів вирушила на похід.
Прямо посеред засніженого лісопарку, недалеко від П’ятихаток, поряд з об’єднанням «Лісова казка», причаїлося маленьке поселення, яке складається з трьох окремих розташованих добротних житлових будинків і господарських будівель. Поклавши руку на серце, пройшовши кілометрів сім за засніженій нерівній стежці, порядком втомивши і змерзнувши, ми будували здогади, з ким сьогодні знайомимося, а в наших головах так і крутилися слова старовинної пісні:
Живе моя відрада у високому терему, а в терем той високий немає ходу нікому …
Але, звичайно, ми були приємно здивовані. Наші нові друзі ви дуже гостинними та контактними. В одному маленьких з акуратних будиночків, де проживають хлопці хто з прийомними батьками, а хто поки дружнім колективом з вихователями, прямо на порозі нас зустріла приємна жінка — господина будиночка, куди нас люб’язно запитали в гості. Розчулення викликав величезний добрий глиняний пес, калачиком згорнувся прямо біля входу в будиночок. У песика була повна миска харчування і задоволений добродушний вигляд. Як пізнішеилося, і пес, і багато інших прикрас інтер’єру були зроблені руками самих дітлахів. Воїстину золоті руки у хлопців!
І ось ми, з посиленням скінувши чоботи біля входу і важкі зимові речі, були запрошені в зал для знайомства і спілкування з дітворою і співробітниками. Відразу впало в око те, що будинок був прикрашений численними виробами з глини, макраме та бісеру. Кімнати були немов наповнені сонячним світлом. Все було чистенько, акуратно і … не по — домашньому. У світлій великій кімнаті, до речі дуже сучасно і зручно обставлений, з самого порогу ми потрапили під арт-обстріл семи пар насторожених, допитливих і трошки сумних дитячих очей. І ось, хвилина знайомства … В повітрі зависла хвилина мовлення, і знову, як зазвичай буває у всіх наших походах, нас виручила наш керівник походу, затіявши дружню бесіду. І так, слово — за слово, представившись один одному по-черзі. Ми познайомилися з чудовими хлопцями.
Щоб розрядити обстановку, хлопцям були запропоновані командні ігри. До речі, наша колега, Наташа Нечипоренко, яка дуже хвилювалася спочатку, мужньо і першою «кинулася на амбразуру», запропонувавши хлопцям і всім нам заздалегідь обдумані та чудово підготовлені гри — «Вгадай професію», «Мумія повертається». Інна Гамзуліна та Юля Башук теж порадували нас і наших молодих господарів цікавими конкурсами та змаганнями. Холодок і настороженість у очах хлопців почали танути. вони. Спочатку соромлячись, практично всі стали активно брати участь в найцікавіших іграх і змаганнях, які стали проводити і наші викладачі. В веселощі активно включилися не тільки хлопці, але й усі гості, тобто ми. Стало весело і шумно. У кімнаті зазвучав щедрий дитячий сміх. Але що я помітила, у всіх своїх рухах хлопчаки помаленьку підбиралися до нас поближче. Ненароком торкнувшись рукою, ненадовго притулившись головою до плеча дорослого. Діти активно шукали тактильного контакту і ласки … стали підходити ближче, сміливо заглядали в очі (а здавалося — в саму душу) …
Вдосталь Натішившись грою (до речі, багато хто з них пропонували самі), настало найцікавіше. Діти влаштували нам, дорослим, коротку екскурсію у свій маленький світ, немов частково оголивши душу, крадькома поділившись ніж — то сокровенним, таємним .. Дехто з них навіть сміливо взяв дорослих за руку, немов перекинувши спілкування з містом до більшого довіра … Кімнати вразили своєю чистою стерильною чистотою, акуратністю … і мені здалося, практично безликістю … Лише в затишних куточках допитливий погляд відвідувач міг вловити підказки, чия ж це була кімната, хлопчика чи дівчинки, і чим цікавиться господар … Все було наповнене сонячним світлом яскравим, але … яким то зовсім не теплим … Не затишним … Звичайно, не домашнім … А потім були розмови … Особливо мені запам’яталися деякі хлопці, яскраві, сміливі .
Ростислав, 14 років — переніс кілька серйозних операцій на серці. Веде активне соціальне життя. Ліпить з глини сімпотяшек, плете замислене макраме, танцює. Відкритий, контактний, щедрий на посмішку і так спраглий, щоб до нього доторкнулися, приголубили … Захоплюється футболом, історією … У соціальній мережі «ВКонтакте» створили свою групу, де об’єдналися підлітки, які створюють чудові поробиці своїми руками і виставляють їх фото (Лавка подарунків Крокодил) … Мріє далі бачити світ, вчитися в хорошому інституті … Запитай про майбутнє, про сім’ю впевнено унікає … Хвора тема ..
Борис, 16 років — типовий підліток, трохи колючий, сором’язливий … Заявив, що нічим не цікавиться взагалі. Але піздніше, при індивідуальній бесіді, зізнався, що дуже тут нудьгує, тужить. Робить дивовижно красиві вироби з валяної вовни. Але на його іграшках практично завжди — сумна усмішка, практично маска … Очі — окремо, посмішка — окремо … До речі, хлопчик активно займається спортом, мріє стати вчителем фізкультури. По секрету зізнався, що саме його велике бажання — «звалити з цього раю». Не хотів фотографуватися (Я некрасивий …) … Кажу, то вважаю, що він дуже симпатичний, що я була б дійсно рада сфотографуватися поруч з ним на пам’ять … І тут же погляд прямо в душу (Правда? Чесно?). На загальній фотографії доросла дитина стояв недалеко від мене, тримав за руку … Як блискавка, душа на секунду відкрилася і тут же зачинилися … Боляче …
Артурчик — найменший член цієї дивної родини … Ще не вміє читати і, але активно пізнає … Сміливий, незалежний … Зі справжнім обожнюванням дивився на нашого колегу, В’ячеслава Гавриленко, хвалився своїми мускулами, (погляд, який я сильний!), Витривалістю … ластами, заглядав в очі … А напоследок убив наповал «коли я виросту, стану бомжем … Їм бути здорово ..». Ненаситність в очах, жага дотику. У зручний момент підставляє плечі, під руки дорослих , жага ласки, тепла . Погляд не відводити, дивитися спокійно і не по — дитячому …
Аліса, 13 років — красива, смілива і вже добре фізично сформувалася дівчина. Розумні очі, чіпкий і трохи насмішкуватий погляд … Золоті руки у цієї маленької красуні — вона робить вовняних звірів (найчастіше сумних і серйозних, у них — півм’яні сердечка в крихітних лапках). Мріє стати висококласною масажисткою (вони добре заробляють). В іграх частенько повторювала (що нам перемога — нам готівковим розрахунком, будь ласка …) … Маленька доросла …
Сашко, Василь, Христина і т.д. … Багато життєвих історії ми почули, довго ще ці діти будуть в нашій пам’яті розділитися прямо в нашій душі , але прийшла пора прощатися . Хлопці також як — то заквапилися, раптом виникло стільки ще невисловленого, скільки цікавих історій ще згадалися . Ось ми вже біля порогу, а діти — ні на крок не відходять — (ви напишіть, ви ще приїдете? …) .. Боляче їм … Боляче нам … Вже вийшли на вулицю, ми все озирнулися — будинок проводжав нас сім’ю парами не по-дітячому сумних очей, носики притиснуті до вікон … Команда вихователя — і діти зграйкою відпорхнули від підвіконь … Ми ще відвідали майстерню, де хлопці ліплять з глини свої поробки, побачили глиняних рибок і міні- копію Харкова (маленький глиняний містечко посеред клубів). У теплиці спали дві кошлати задоволені кішки , доглянуті і чистенькі. Діти їх дуже люблять, відразу видно. Кішки — як символ домашнього затишку. Символ рідної домівки, якого у багатьох з них не буде …
PS Воистину чудова ідея — створювати подібні будинки, де діти практично в домашніх умовах будуть рости, вчитися, пізнавати світ. Шиляюся перед титанічною роботою вихователя в цих будинках-різні діти, різні характери. Необхідні різні підходи, швидше індивідуальна робота, особливо коли діти не рідні, державні. Рука не піднялася написати чужі, кинути … Чужих дітей не буває… Дітей або любиш, або не відчуваєш взагалі .
Цим хлопцям, які живуть у доброму будинку, навчаються в елітних школах, знаходяться на повному забезпеченні держави, не вистачає одного, найголовнішого — батьківської ласки, маминої любові, тепла. Казки на ніч, утертої сльозинки, поправленої підушки … Теплої батьківської руки на плечі … Так мало — і так багато … А саме зараз і закладається їх майбутня модель поведінки у своїх власних родинах … А це — внесок у формування світогляду і майбутніх поколінь … Твого майбутнього, Україна. Воїстину, працюємо нам, як майбутнім соціальним педагогам-непочаткам край … Ніхто з тих, хто брав участь в цих екскурсіях, не залишився байдужий … Ніхто не вважає, я впевнена, що час було витрачено даровано … Це була не просто екскурсія, це був маршрут ВІД СЕРЦЯ ДО СЕРЦЯ …
Міркувати про смерть не завжди легко, а час і дуже складно. Це як ніби думати про те, чого ніколи не бачив і не відчував сам, будуючи лише здогадки. І люди, які не відчувають схожого болю, страждань і мук, як би не старалися, повністю не чіткий тих, хто в момент наприкінці свого життєвого шляху. Смерть для людини є логічним завершенням, яка остання збігається з життям у цьому світі. Але не можна забувати про те, що поки б’ється серце людини — життя триває, і час, що залишився перед самою смертю дуже важливо, як і всі інші етапи життя. Людині все так само (якщо не більше) необхідна турбота, тепло і допомога рідних та близьких істотних, не відчувають себе самотнім, щоб було легше перенести біль.
Зрозуміло, можна уникнути або піти від розмов про це, але не можна ухилитися від проблем. На жаль, багато людей, які містяться в цьому етапі свого життя і потребують паліативної допомоги, не підтримують її в повному обсязі. За визначенням, паліативна допомога — особливий підхід, який реалізується на різних рівнях медичної та соціальної допомоги з підвищенням якості життя пацієнтів і членів їх сімей, які опинилися перед обличчям захворюванням. Ця мета досягається підвищенням і підвищенням рівня страждань завдяки ранньому виявленню, ретельній оцінці, купівлі болю та інших важких фізичних симптомів, а також надання необхідної психосоціальної та духовної підтримки. Термін «поліативний» походить від латинського «pallium», що означає «маска» або «плащ». Це зміст змісту і філософії паліативної допомоги: створення покриття для захисту в найважливішому для людини час.
На жаль, питання з приводу ефективності виявлення симптомів і усунення або збільшення болю, хоча він залишається відкритим, став не так гостро. А ось психосоціальна допомога та духовна підтримка вимагають не тільки корекції, а практично створення якісної нової програми з нуля. Мабуть, піонером у цій галузі стала громадська організація «Соціальний всесвіт», представивши проект нової молодіжної служби господарської допомоги «Ера милосердя». Основне завдання проекту — забезпечення психологічної, соціальної та моральної підтримки господарів та членів їх сімей, а також соціальне виховання та духовний розвиток молоді, яка створює подібну волонтерську діяльність.
На щастя, студенти нашого університету не вибрані й розглянули на пропозицію взяти участь у проектах. Хоча очікувалося значно більше учасників — студентів саме медичного університету, оскільки в професійній діяльності важливо вміти співучувати, розуміти, поважати, підтримувати і викликати довіру. Але в даному якості відповіді не кількість, а.
Курс лекцій на соціальні та психологічні теми представив психотерапевт, соціальний педагог Артур Григорович Мокряк. Ознайомившись з основами паліативної допомоги, принципами психологічної та емоційної підтримки з членів їх сімей, волонтери вперше спробували свої сили у відділенні Хоспісу 17-ї міської клінічної багатопрофільної лікарні. Складно переоцінити враження, емоції, теми для роздумів і навіть досвід, отримані від спілкування з пацієнтами. Голова правління громадської організації «Соціальний всесвіт» Алла Аніщенко в одному зі свого інтерв’ю зазначила, що молоді люди, які стали волонтерами, на духовному та особистому рівні підтримують кардинальні зміни. І ми як волонтери відчули це на собі. Багато чого буде відомо, зробити, змінити. Але головне, є люди, які готові прийти в крутну хвилину і вкрити потребують допомоги тим самим «плащем». Мимо, що з кожним днем ряди молодіжного волонтерського господарського руху будуть поповнюватися всіма новими і новими добровольцями, бо недарма кажуть: «Щоб змінити світ, треба починати зі себе».
Волонтери молодіжної служби хоспісної допомоги «Ера милосердя»: Анастасія Рождественська, I медфакультет, III курс, 2 гр. Сергій Сендецький, II медфакультет, III курс, 18 група
Газета колективу Харківського національного медичного університету «Медичний Університет», № 1-2, 30 січня 2013 року
