Опубліковано admin Чтв, 04/16/2015 — 21:55
Аніщенко А.П.
канд.пед.наук, доцент, доцент кафедри туристичного бізнесу Харківської державної академії культури,
Голова Правління Харківської обласної громадської організації «Соціальний всесвіт»
ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНОЇ ПОДОРОЖІ ЯК ВАЖЛИВОЇ УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ
Сучасна ситуація розвитку в ХХІ ст. супроводжується прискоренням процесів глобалізації, технократизації та інформатизації суспільства, що висуває нові завдання в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства. Швидкість зміни соціального середовища значно ускладнює соціалізацію особистості, оскільки розвиток інформаційного суспільства потребує засвоєння значно ширшого рівна культури соціуму та соціального досвіду, відповідного рівня сформованості соціальних якостей. Виклики цивілізації негативно впливають на систему ціннісних орієнтацій, світоглядів, життєвих пріоритетів людей. Соціалізація, як взаємодія особистості з суспільством не є стабільною та однозначною, це безперервний поетапний процес інтеграції особистості у соціальну систему, шляхом засвоєння молоддю різноманітних соціальних ролей, зокрема мандрівника, організатора туристичних подорожей, під час яких можливо цілеспрямовано впливати на ефективність соціалізаційного процесу.
Проблеми молоді, що пов’язані із соціалізацією особистості, завжди турбували людство, значно раніше, ніж виник спеціальний термін «соціалізація».
Особливості процесу соціалізації в інформаційному суспільстві досліджували Ш.Амонашвілі, С.Савченко, А.Мудрик, А.Печчеї, А.Рижанова. Але дослідження потенціалу впливу туристичних подорожей на процес соціалізації молоді розглянуто недостатньо.
Мультидисциплінарне поняття соціалізація наповнюється своєрідним змістом, який визначався специфікою тієї чи іншої науки використовується як наукове поняття представниками різноманітних наук – філософії, соціології, етнографії, політології, психології, педагогіки, соціальної педагогіки тощо.
Філософські підходи до визначення поняття «соціалізація» являються джерелом категорійного обґрунтування та пізнання самого явища соціалізації, відображають універсальну сутність соціалізації з позицій суспільства, акцентують увагу на процесі активного взаємозумовленого діалектичного впливу індивіда та суспільства, результатом якого є форма соціальності, відповідна конкретним умовам соціуму, в якому вона здійснюється.
Соціологічний аспект надає можливість не лише поглянути на соціалізацію з боку суспільства, але й уточнити його механізми, складові, рушійні сили. Соціологи визначають соціалізацію як процес розвитку соціальної природи індивіда, що відбувається як у результаті стихійного впливу оточення, так і керованого впливу суспільства. Результат соціалізації – «плюралістична поведінка», що забезпечує взаєморозуміння, комунікацію людей.
За результатами узагальнення педагогами праць науковців – психологів доведено, що вони акцентують увагу у процесі соціалізації на особистості, її психологічних станах, які впливають на засвоєння індивідом соціального досвіду, результатів соціалізації та її умов. Сутність соціалізації з психологічних позицій полягає у безперервності цього процесу, який триває протягом всього життя людини, від активної суспільної взаємодії якої залежить якість соціального розвитку, як особистості так і соціуму. Суб`єкт-суб`єктний підхід є найбільш важливим для процесу формування соціальних якостей індивіда, за рахунок яких вони стануть особистостями з активною життєвою позицією.
З точки зору фахівців соціальної роботи, соціалізація, розглядається як взаємозумовлюючий процес збагачення соціального досвіду людини та розвитку системи зв’язків у суспільстві, що забезпечують соціальні зміни, де вона виступає як самодостатній, соціальний, індивідуалізований організм, який самореалізуюється. Результатом соціалізації є засвоєння цінностей, норм, зразків поведінки суспільства, в якому особистість розвивається.
У педагогіці соціалізаційні теорії використовують як фундаментальне підґрунтя. З педагогічних позицій теорії соціалізації, акцент робиться на керуванні процесом засвоєння суспільної культури, на цілеспрямованому розширенні соціального досвіду індивіда в період дитинства та юнацтва. Соціалізація здійснюється через освіту й виховання та необхідна для підготовки молоді до дорослого життя.
Найбільш досконало соціалізація досліджена та обґрунтована з точки зору соціальної педагогіки. Поряд з такими дефініціям як, механізми, етапи, фактори, агенти, засоби, соціальні педагоги визначили предметом діяльності визначили соціальне виховання як базову керовану складову процесу соціалізації. У вузькому смислі соціальне виховання — цілеспрямований процес формування соціальних якостей особистості в умовах соціального середовища, що здійснюється його соціальними виховними інститутами. Специфікою більш широкого соціально-педагогічного розуміння соціального виховання є саме соціальний розвиток соціальних суб’єктів через керовану педагогізацію соціального середовища, що означає насичення виховними впливами всіх сфер життя та соціальних інституцій.
Соціалізація, що педагогічно орієнтована на соціальне виховання, – це двох сторонній процес взаємодії соціуму та особистості, в якому вони виступають у рівних суб’єкт-суб’єктних відношеннях, позитивним результатом цієї активної взаємодії особистості і соціуму є соціальність, як засвоєння загальнолюдських цінностей, формування соціальних якостей, додержання соціальних норм, прихильність до зразків просоціальної поведінки.
На процес соціалізації людини впливає все, що його оточує – понад 400 факторів: стихійні, організовані, природні, суспільні, фізичні, духовні, виховна діяльність суспільство, держава, громадські об’єднання, сім’я, самовиховання тощо [7]. Ці фактори характеризуються територіальними особливостями, які визначаються кліматичними умовами, особливостями економіки, мірою урбанізації, культурними традиціями, ринком праці, історією держави [6].
Найбільш повну класифікацію факторів соціалізації надав А. Мудрик, який вибудував ієрархію факторів, об’єднавши умови, що впливають на всіх жителів Землі, на громадян визначеної держави, на людей, що об’єднані спільною територію та типом поселення. Ці фактори впливають опосередковано. Четверта група факторів, які безпосередньо впливають на особистість. Наведемо ці фактори: мегафактори – космос, планета, світ; макрофактор — держава, етнос, суспільство; мезофактори — місцевість, тип поселення, засоби масової інформації, субкультура та інші; мікрофактори – сім’я, сусіди, однолітки, виховні організації, громадські, державні, релігійні, приватні, контр соціальні організації, мікросоціум [5].
Серед значної кількості факторів соціалізації можна виділити, як інтегративний фактор, туристичні подорожі, які представляють собою соціально-виховану систему, де поєднуються мезо та мікро фактори соціалізації, що спрямовані на розвиток молоді.
Туристична подорож, як фактор соціалізації, має багато ознак: географічна місцевість; кількість особистостей, які входять до її складу; загальна законодавча база; члени громади об’єднані різними інтересами, правами, відповідальністю, формами взаємодії, наявністю спроможності до колективних дій [6].
Поряд з факторами соціалізації А.Мудрик визначив її агентів, засоби та складові цього процесу [5]. Агентом соціалізації у туризмі (особи, які через взаємодію впливають на процес соціалізації) можна визначити менеджерів туроператорських та турагентських організацій, екскурсоводів, аніматорів, хазяїв садиб в зеленому туризмі тощо. Засоби соціалізації, що визначені, як то: елементи матеріальної та духовної культури, засоби спілкування, формальні та неформальні соціальні санкції діють і в туристичних подорожах. Це засоби розміщення туристів, визначені маршрути туристичних подорожей, анімаційні програми, організація дозвілля, правила міжнаціональної взаємодії.
Протягом існування цивілізації людство подорожувало. Мета цих подорожей змінювалась у відповідності до зміни суспільного ладу: по мірі розвитку торгівлі знатні прошарки населення подорожували з метою розваги, торгівлі або дипломатичними цілями. В часи колоніальних завоювань та географічних відкриттів подорожі мали за мету пізнавальний характер та відвідання святих місць. З появою детальних карт та розвитком торгівлі, метою подорожі було дозвілля та отримання освіти. Індустріальна революція, соціальна реформація, що змінила умови життя людей (наявність заробітної плати, відпустки, створення туристичної індустрії) перетворили індивідуальний туризм заможних людей на масовий міжнародний туризм людей, представників середнього класу [3]. Таким чином, протягом ХХ — ХХІ ст. туризм перетворився з подорожі, де приймали участь та отримували задоволення меншість населення на явище глобального масштабу, складовими якого стають туристичні виробничі комплекси, створюються міжнародні організації, які регулюють світовий туризм. Сучасний туризм має всі ознаки соціального інституту: самодостатність, організаційна цілісність, наявність інфраструктури, наявність норм і правил в діяльності туристичних організацій, підготовлений кадровий потенціал [1]. Феномен туризму став соціальним інструментом, що здійснює глобальний вплив на цивілізацію, являє собою важливий чинник формування способу життя і потреб людини, безпосередньо впливає, на соціальну, культурну, освітню та економічну сферу життя держави та міжнародні відношення, має важливе значення для розвитку світу [2].
Розглядаючи туризм як соціально-економічний чинник господарських зв’язків, можна стверджувати, що науково-технічний прогрес та розширення міжнародних контактів сприяють розвитку туристичного ринку у світі та подоланню диспропорцій соціально-економічної спроможності місцевих громад [4].
Аналізуючи туризм як чинник ефективного процесу соціалізації людини, можна визнавати, що туристичні подорожі сприяють розширенню світогляду особистості, задоволенню її пізнавальних інтересів, самовдосконаленню. Культура та соціальні цінності формують нового громадянина глобального світу, здатного до толерантної взаємодії та інтеграції, самовдосконалення на основі засвоєння цінностей інших культур, рівноправного діалогу. Туризм, як суспільний полікультурний інститут, сприяє соціалізації особистості, формує її соціальний досвід за формування соціального середовища. Важливим постає сприйняття фахівцями туристичної галузі поняття того, що подорож повинна мати виховний вплив на особистість, яка подорожує, сприяти її позитивній соціалізації, формувати ціннісні орієнтації, продукувати соціальні якості, створювати умови для прояву про соціальної поведінки.
Сутність подорожування полягає в тому, що це форма самореалізації людини, гармонізація та задоволення різноманіття потреб особистості, що має сприяти підвищенню ефективності її соціалізації.
Однією з цілей туристичної подорожі в сучасних умовах може бути соціальне виховання людини під час перебування її в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях на іншій території, зважаючи на необхідності поєднувати в розумних межах орієнтацію на особистісні інтереси та інтереси суспільства, інших людей, навчати правильно обирати життєві цілі, уникаючи крайнощів як колективізму, так й індивідуалізму. Таке туристське виховання є складовою соціального виховання и сприяє формування соціальних якостей у подорожуючого. В процесі подорожі відбувається засвоєння соціально схвальних норм поведінки, усвідомлення соціальних цінностей та вирішується проблема активізації соціальної діяльності громадян щодо взаєморозуміння та поваги між народами і суспільствами. Туристське виховання виконує потрійне завдання: всебічно розвиває туриста, формує колективістське мислення громадян та виховує толерантність [8].
Таким чином, кінцевої виховною метою туристичної подорожі є додаткове збагачення туриста соціальними цінностями (моральними, етичними тощо), спонукання до саморозвитку та самовдосконалення. У практиці молодіжного туризму, що соціалізує, духовні цінності повинні переважати над елементами матеріального та технічного характеру. Такими духовними цінностями повинні бути: повний та гармонійний розвиток особистості; постійний зростаючий пізнавальний та виховний вклад; рівні права в визначенні власної долі; право на повагу достоїнства та індивідуальності; визнання самобутності культур та повага моральних цінностей народів.
При визначенні напрямів майбутнього соціального, культурного та економічного розвитку людства необхідно враховувати національну та міжнародну туристичну діяльність у молодіжному середовищі шляхом цільової організації туристичної подорожі як інтегративного фактору, що соціалізує.
Актуальним напрямом подальшого дослідження є умови впровадження соціального виховання при підготовці майбутніх менеджерів туристичних підприємств, підвищенні кваліфікації працівників, які працюють у сфері туризму.
Список використаних джерел
1. Абрамов В.В. Історія туризму: підруч. / В.В. Абрамов, М.В. Тонкошкур; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х: ХНАМГ, 2010. – 294 с.
2. Биржаков М.Б. Введение в туризм : Учебник [для студентов высши х учебных заведений] / М.Б. Биржаков. – Москва – Санкт-Петербург: Издательский дом “Герда”, 2006. – 510 с., С.39.
3. Джафар, Джафари. Феноменология туризма [Текст] / Джафар, Джафари // Теория и практика физической культуры. – 2000. – № 8.
4. Кифяк В.Ф. Організація туризму: навч. посібник / В.Ф. Кифяк – Чернівці: Книги – XXI, 2008. – 334 с., С.146
5. Мудрик А. В. Социальная педагогика : учеб. для студентов педвузов / А. В. Мудрик. — М. : Академия, 1999. — 184 с.
6. Мустаева Ф. А. Основы социальной педагогики : учеб. для студентов высших пед. учеб. заведений / Ф. А. Мустаева. — М. : Академ. Проект ; Екатеринбург : Деловая кн., 2002. — 416 с.
7. Никитин В. А. Начала социальной педагогики : учеб. пособие / В. А. Никитин. — 2-е изд. — М. : Моск. психол.-соц. ин-т Флинта, 1999. — 72 с.
8. Педагогіка туризму. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред..проф.Федорченка В.К., проф..Фоменко Н.А., доц..Скрипник М.І., доц..Цехмістрової Г.С. / – К.:Видавничий Дім «Слово», 2004. – 296с.
node/55
